Безмежно Хворі. 6#79
Ми з тобою, безмежно хворі люди,
у нас невиліковна серцева недостатність.
Від того, над вечір, душить нас самотність -
одна, на двох, по черзі б‘є нам в груди.
Горлянку стискає осіннєю простудою,
панічною атакою у ланцюги заковує.
Якщо я і далі нічого не робитиму -
на вік, залишусь сам для себе зрадником-іудою.
Ми ж, з тобою, безмежно хворі люди,
як можна захлинутись в своєму розумінні?
Як можна зачіпитись було, о своє сумління?
Це неймовірно хворобливо отак тепер відчути…
Знаєш? Я теж не вірив, допоки не зустрілося,
і якщо я надалі нічого не робитиму -
ти знаєш, раніше сроку не відправлюсь спочивати,
ось лише чекаю, щоб багаття розгорілося.
Просто я і ти - безмежно хворі люди,
у нас хронічна серцева недостатність,
тому нас бентежать будь які пустоти,
одна така, на двох, по черзі б‘є нам в груди.
