а я
а я тихий і білий до ніжності:
так лежу - ледь ворушаться губи,
коливаюся колосками.
трави-видихи. пагони в грудях
розпирають кістки, вибухають
вишняками і сливами-дичками;
і обличчя твоє зеленаве
то привидиться,
то покличе.
чи це я на літа залоскочений,
чи це та ковила стала мною?
так навіює, так шепоче
степові нескінченні прибої.
біле поле моє ти, румовище,
неповінчане і незаснуле,
я приліг, а ти кажеш - не можу ще -
і земля забирає кулю.
