а сад
а сад
от-от
прозріє й полетить.
чекає небо і земля чекає.
ще до пори
помолиться навзрид,
помолиться доста чи не востаннє
до ночі ближче,
наче мандрівець.
уперлись бані у млини незрячі.
він марить, жде,
що сонно позове
оте настояне на митях щастя...
а сад не знатиме оманності птахів,
не відкричить
аж до прозорих тіней,
залишить спокій тлустий і жаский,
перед землею
ставши на коліна.
