A posteriori
А.М.
Нізвідки, нікуди пишу листа,
вербальний аналог російській рулетці,
бо ніч, що патрон твій, завжди холоста,
і це, якщо чесно, не ліпше смерті.
Нікому, нічий, ні про що у ніде,
загублена звістка в забутім конверті,
пишу це тобі, де тебе це знайде,
не впевнений, чи у житті чи у смерті,
та молодість каже, що ти ще жива,
хоча безадресним листам по цимбалах.
Твоєю відсутністю я зловживав,
вертаючись в бари, де ти танцювала.
Тебе відрізняє від інших хоч те,
що, руку на серце, я в жодному разі
тебе не кохав. Ні секунди. Проте
твого рівня жінку таке не образить.
Звичайно, не те що б не було думок,
у кого б не було! — і ти про це в курсі,
та ми розуміли, що це не замок,
який відчинився б для мене. Ресурси
ніколи мені не давались, а ти,
хоч не меркантильна, та мала потреби
й не мала проблем, щоб миттєво знайти
того, чий карман піклувався б про тебе.
Були молодими і жили у борг,
штовхаючи натовп гешефта,
і майже ніколи не були удвох,
бо завжди знаходився ще хтось.
Ти ніжно тримала цигарку в руці,
як з спікерів радив нам Отіс,
і я бачив те, що не бачили всі —
твою невимовну самотність.
Єдине, що в нас було спільного, бо
ти жінка високого класу,
ти знала про гроші, а я — про любов,
тому це тобі і наклацав.
І знову, любові до тебе нема,
але не брехатиму — скучив.
Обидва самотні, хоч ти не сама
у вирі вечірок блискучих.
Не знаю, чи бачила ти у моїх
очах те, що я бачив в твóїх,
але після цього не тільки зберіг
самотність, а навіть подвоїв.
Не знаю, в якій ти тепер із країн,
як справи в карʼєрному рості,
та я сподіваюсь, що в серці твоїм
знайшлось чим заповнити простір.
Чи ти взагалі упізнала б мене?
Змужнів, погарнішав, то може,
залишилось тільки дістати монет,
і я стану зрештою схожий
на того, із ким ти ділила би ніч,
та це тільки шум гіпотез,
скоріше ти десь танцюватимеш, ніж
читатимеш цей літопис.
І саме за це я тебе і лю...так,
можливо я трохи лукавив.
Країна закрита і жоден літак
не змусить нас випити кави,
тож можна сказати, що трохи любив,
хоч й зараз пишу це похмуро,
та проти, звичайно, не був би, якби в
майбутньому нас зіштовхнуло.
Тоді я, виходить, любив вас обох,
на це в мене хисту досить,
бо дружба з жінками — це завжди любов,
принаймні, так каже досвід.
Не те щоб ми були занадто близькі,
скоріше, тут справа в тому,
що ми у каное не сіли ні з ким
й обидва не мали дому.
Хтозна, чи знайшла ти його дотепер,
у мене з цим досі погано,
лавірую спогадів між, що сапер,
у пошуку давніх коханок.
І це не привіт, а скоріш прощавай,
пост-фактумом, часу навздóгін,
хоча у професії нашій слова
всі амбівалентні, як стогін.
Від тебе лишився маленький блокнот
«С апатией и безразличьем»,
немов документ, що мені не дано
зустрітись з тобою обличчям,
тож я бʼю у відповідь тим же тузом
й тобі посилаю байдужість,
апатію, сум і самотність. Разом
вони і робили з нас друзів.
Тож хоч я не знаю адреси і де
ти прихисток маєш від війн,
ми досі близькі і т.п. і т.д.
З любовʼю, навіки не твій.
9 листопада 2023
