а хтось вбиває цвяхи в осінь,
а хтось вбиває цвяхи в осінь,
позбавляючи тебе бабиного літа,
не знаючи, що ти дурний і босий,
що ти незайманий вітер,
що ти годуєш біля церкви голубів,
любиш небеса й церковні дзвони,
бо досі від сміху надмір хмелієш,
лишаєш його на гамірних дорогах.
а хтось вбиває тебе повсякчас,
наказує позбутися своєї сродності.
а ти утікаєш, бо утікає осінь-душа
до бабиного літа, до людей, до Бога.
і руки твої обіймають ранки й дощі,
і ти обіймаєш …і своїх ворогів також,
бо ти сам собі ворог, ти сам собі вірш…
ти – хтось.
