Добро пожаловать на Poetree, место, где поэты и любители поэзии встречают друг друга. Мы очень старались сделать сайт, на котором авторы могли бы с легкостью писать стихи, сохранять их и делиться со своими читателями. Пожалуйста, зарегистрируйтесь, чтобы добавить свои стихи на Poetree.
Остання невгамована журба
Заполонила розум, серце, душу.
Летить до Бога в розпачі мольба
В надії що стражданнями зворушу.
Летить-летить та Бога не знайшла
І далі полетіла в нескінченність,
Із сумом туга і журба
Як ніч і день, пітьма і світло,
Як дружбу нищить ворожба,
Як потім в'яне що розквітло.
Душа зневірена в житті
Вже щастя в ньому не шукає,
Що світ? – Журба. Лиш по́свист злого вітру.
Долає всіх – траву, дуби, моря…
І тільки в Книзі – поміж плетив літер
Ще Дух Святий володар… Я – не я,
Або-або, піти чи відіспатись?
Біль, розпач, сум, журба ... Ні сліз ні слів немає ...
Лише в очах мольба за тих, кто крила має ...
Злітають в небеса де мрію зустрічають.
Там неземна краса, там зорі їх кохають.
Своя для кожних крил з безодні зірка сяє,
Та деколи без сил спадає і згоряє.
Говорили якось Журба із Любов'ю:
"Де ти була, як я обливалася кров'ю?
Де гуляла всю ніч? Випивала, п'яниця?
У відповідь мовила грізно Любов:
"Перш ніж кидатися на мене знов,
Подивися на себе! Траурна, сіра,
Щокою котиться сльоза,
Велика, наче горошина.
А з губ злітає як журба,
Ти ще не вмерла Україна.
Куди не глянеш видно скрізь,
Гадюкою в’ється на серці журба,
Печаль все міцніше стискає в обіймах.
З тобою так «вільно», без тебе —- «тюрма»,
За обрій надію відніс чорний ворон на крилах.
Минають рокИ… З гіркОю самотністю я
Щоночі лягаю у постіль.
Потрібно терпіти та сили триматись нема,
Якщо прийде журба, то не думай її
Рознести у веселощах бучних
За столом, де веселії друзі твої
П’ють-гуляють при покликах гучних.
Ти не йди в пишний дім, де музика бринить,
Де танцюють веселії пари, –
Там ще гірше серденько тобі заболить,
Не губіть, не покидайте
мене одну на самоті,
серце моє давно Ваше,
лиш вуста мої мовчазні.
Не скажу і не зізнаюсь,
Дозволь написати тобі листа,
А би заплакала душа
Згадати все, що так любив
І у майбутньому хотів
Щоби без жалості сльоза
Скотилась на твої вуста
Весна у спомині заклякла,
Навіяв чари Посейдон..
Моя любов в Тобі просякла..
О люба рідненька Софійко,
Я знаю, читаєш цей лист..
Та треба триматися стійко,
Й до цього у тебе є хист..
Життєві незгоди не вічні,