Ю. Несплюшко
Іще один ранок самотній без тебе,
І хмари ліниво пливуть сірим небом,
І день наче світлий але все тьмяніє,
І співи пташок стихають, німіють.
Так сумно без тебе і серце болить,
Ти в мене питаєш: "а що як не ти?",
Мені би до світла в пітьмі не дійти,
Без тебе мій світе мило-чарівний,
Було би до всього мені би всерівно.
Без погляду твого і сонце не гріє,
Якщо я забуду то геть пропаду,
Та риси твої у природі знайду.
В хмаринках у небі як пір'я легких,
У кронах осінніх дерев золотих,
У шелесті трав і у вітра пориві,
Щодня я сумую під ночі покровом,
Про наші годинні з тобою ромови,
Про наші можливі у гори походи,
Або ні про що, а так про погоду.
Мрію про те щоб наснилось мені,
Мій милий метелик, про що бачиш сон,
Як квіти у полі цвітуть, чи троянд міліон,
Чи море гойдає твій човен на хвилях,
Ти птахом летиш, розправивши крила.
У снах своїх тихих у мрії пірнай,
Взірвала мій світ немов динамітом,
Ти тягнеш до себе якимось магнітом,
Коли йду до тебе то сили природи,
Усунуть для мене усі перешкоди.
Вітер у спину мене підганяє,
Доброго ранку тобі б побажати,
Яка ти красива на вушко сказати.
Не можу тобі готувати сніданок,
Щоб з кави у постіль почався твій ранок.
А вдень не дізнаюсь займаєшся чим,
Погляд твій ніжний як диво із див,
Мене він давно вже назавжди згубив,
Коли тебе бачу весь світ розквітає,
Я думав лише так у казці буває.
Ти наче як фея із міфів прийшла,
