Вікторія Сакалюк
Ти - як вітер у полі пшениці,
Як перша квітка на весні в саду, Як тихий дотик до душі,
Як зірка, що падає вночі.
Ти - море, у хвилях якого тону,
Ти - міст, через який я пройду.
Як стежка до рідного дому.
Вона так прагнула тих слів,
вона хотіла справжнього кохання
вона була одна, та крім
свого вже мертвого серденька
лиш чула стукіт каблуків.
Вона була диявольсько уперта
