Неоніла Гуменюк
За руку осінь вересень привів
Золотокосу в сукні бурштиновій
І чути журавлів прощальний спів,
Ним зізнаються у своїй любові
А у садочку
Квіти рядочком
Ще не готові
Стрічать Покрову.
Сонця ще хочуть
Їх пелюсточки,
Обтрусив із неї вітер
Вже усі-усі листки.
І сумує так за літом
Ця вербичка край води.
Сльози ллє з дощем осіннім,Тихо вітами хита
Й слухає як вечір пізній
Із-під листочків-капелюшків
Дивляться сині оченята.
Це винограду грона густо
Донизу почали звисати.
Стиглі, солодкі, соковиті,
Дала їм сил багряна осінь,
На килимку зеленім із барвінку
Квіточок-очей така блакить,
Він простеливсь від хати і до хвіртки
Та нікому по ньому вже ходить.
Бо за межу пішли матуся й неньо,
А діти й внуки мешкають в містах.
