Крістік Хрустік
Я не відома, і не зірка Голівуду,
Не бачать і не чують всі моїх віршів.
Не зхожу з розуму від благ і блуду,
А лиш тихенько проникаю до душі.
Якась невиразна жага до слави
Не є для мене стимулом життя.
Я дивна суміш і мої всі сплави
Цей дощ..він йде мені прямо у душу.
Такі великі краплі падають на скроні.
Вже затопило всю мою маленьку сушу
І тону я, й мої запясття і долоні.
Той день,коли мене десь тут не стало
Ще не назначили державним святом.
Свободи може бути комусь мало,
розігрій моє серце у микрохвильовці,
і купи бубликів,завари чаю чи кави.
розгладь праскою усі нерівності,
які виникли позавчора між нами.
можеш дістати мій мозок із холодильника
таке враження,що ти інієм в ньому осів.
одного ранку не почувши будильника
гідність-це те, що так легко втратити.
її можна пропити, програти, продуріти.
ти можеш сам для себе вибирати
бути лайном чи після себе слід лишити.
у навколишніх наших містах і селах,
людське щастя витісняє крах і бруд.
влада губить нас, а земля весела
Не треба слів, давай мовчати.
Це все-життя, а ми в нім люди.
І часом коли хочеться збрехати,
Подумай ти, що потім буде.
Чи треба тобі в щасті, а чи може в горі
Та спокуса, що приведе до грішних дій?
Ми всі тут рівні, всіх брехня нас губить.
Я докурюю останню сигарету,
Мені боляче та я не плачу знов.
Усе в минулому, усе вже стерто,
І “Портвейн” уже потрапив в кров.
У дзеркалі стоїть вона-минула,
А у реальності існую я.
Вона померла, назавжди заснула,
Залишила мені своє імя.
розірви мене навпіл
порви мене в шмаття
ми настільки нещасні
і настільки багаті
здається,що досі
ми шукали нас
і вся радісь нас просить
а я пишу й писати буду….
люди, пиво…і трава…
не забуду…
може з блуду
перетворю все в дива.
захлинатись від дихання
і ридати від свободи…
помилки, стежки, страждання
я б написала тобі ще багато рим,
які сплетуться у вірші, хоча кожен з них
байдужий тобі. і мій запал стих.
я залишу все собі, але менше з тим.
я б показала тобі увесь цей світ,
підіймала б очі твої до зірок,
цілувала б вії,зробила б ще один крок
ти створений бути вільним,
ти маєш право
курити і пити чай.
та не зливайся із масою
такою одноманітною.
ніколи себе не втрачай!
спробуй змінити це життя,
поки воно тебе не спинило.
Завтра обману не буде,
Ми про все забудем.
Підем блукати полем-цвітом,
Стрибнемо в осінь через літо.
Побудуєм собі нове майбутнє
І сенс у цьому зовсім відсутній.
Ми будем просто лежати як зорі.
чому б мені не стати вітром?
чи словом,що лунатиме далеко?
променем сонця,невмирущим світлом?
чи небом,де летітиме лелека?
стати б силою святого одкровення
чи може подихом морозяного ранку?
хочу,щоб в мені жило натхнення,
