Королева Гір Клавдія Дмитрів
Напевно кожен грішний на землі.
І звідки ж ті гріхи щораз беру́ться?
Їх птиці не приносять на крилі́,
Й самі́ птахами в вирій не верну́ться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
ФРОНТОВІ ЯНГОЛИ
( Присвячується всім медикам на фронті )
В халати білі медики вдягались,
Та в комуфляж вдягнулись в бліндажах,
(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ЗІТРЕМ ОРДУ»)
Зітре́м орду й не пошкодуєм,
Вони не гідні в світі жить,
Вкраїну-неньку відбудуєм,
За неї в нас душа болить.
На Господа надію покладаю,
Й на мудрість, що Госпо́дь мені дає,
Від труднощів ніко́ли не втікаю
І дякую за сонце, що встає.
Надіюся щоразу ще й на себе,
НЕМОВ КОХАНАНемов кохану, зброю обіймає
Кожнісінький вкраїнський захисник.
Нема умов – на це він не зважає,
Сміється й каже, що до цьо́го звик.
Бере́ до рук, цілує, як кохану,
Чому́ ординець са́ме нас обрав?
Чому́ на нас пішов він із війною?
Чому́ потвора кро́ві зажадав
Й не обійшов Вкраїну стороною?
"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.
Коріння роду є з споконвікі́в,
Без нього роду ані дня не жити,
Душевний в ньому чуєм переспі́в,
Й Госпо́дь поможе долю простелити.
Коріння роду все переплело́сь,
Війна давно обрала Україну,
Чому́ ж її сягнула дорогу́?
Сягнула й зруйнувала східні сті́ни.
За що ж вона дісталася врагу?
В обі́йми взя́ла й з них не випускає,
(На мелодію пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ»)
Душі моєї передзвін,
Який же загадковий він,
Я з ним живу усе життя,
Його лелію, мов дитя.
Невже в обійми хочеш брати,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?
Невже чекаєш часу-миті,
В опіці, Господи, тримай,
Не залишай нас наодинці,
Усіх завжди оберігай,
Тебе благають українці.
Не залишай нас ні на мить,
