Королева Гір Клавдія Дмитрів
ДРІМАЄ БІЛИЙ ЛІС
Дрімає білий ліс під снігу пеленою,
І сонце променем торкається його.
Дрімає білий сніг, але дріма з журбою,
Й давно чекає він пробудження свого.
Кружляє осінь у танку́ –
Вона чудова танцівниця,
У золотім свої́м вінку
Чарівна злото-витівниця.
А за плечима є мішок,
Життєва стерня́ й срібні ро́си,
І збіжжя на ній золоте,
Життя побілило вже й ко́си,
Ще й стрази у нього вплете́.
Життєва стерня́ пожовті́ла,
А він неско́рено стоїь,
Він тут незламно нас вартує,
Бо бачить віху всіх жахіть,
І плач і стогін добре чує.
Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.
І знову жертви, знов невинні люди,
Які орді загрозу не несли́,
Смердючий дух раschиsта вже усюди,
Потво́ри смерть і горе принесли́.
Щодня палають скрізь людські́ домівки,
В крижаному царстві місто потонуло,
Дощ із морозенком всіх нас дивував,
Насолоду в цьому геть усе відчуло,
Все довкола в кригу цей дует вдягав.
Всі дороги стали ґлянцево-блискучі,
Важка професія й важлива:
Життя щоразу рятувать,
Вона ні трішки не грайлива,
З вогнем у ігри не пограть.
Не ми поча́ли цю війну,
Не ми бої́ поча́ли,
Не кличем в гості сатану,
Ординців не чекали.
Не ми запрагнули боїв,
Над Крутами світанок червонів,
Палало небо і бої точились…
Четверта ранку, постріл прогримів.
І перша кров на землю вже поли́лась.
Над Крутами світанок розпочавсь
(Старшому синові з нагоди Дня народження )
На пле́чі сів уже тридцять один,
А вчора був ще тільки тридцять перший,
Вже виріс, вже дорослим став мій син,
І сво́ї справи вже давно сам ве́ршить.
Вкраїнський стяг – полотнище свободи,
Його шматують, топчуть вороги,
Ці кольори не змиють жодні води,
Бо в ньому сила до життя жаги.
Він майорить і буде майоріти,
