Королева Гір Клавдія Дмитрів
Молімось, любі друзі,
Молімося щодня,
Аби не бу́ли в тузі,
Пропала вся руsня.
Пропахла ворогом вже шапка,
І комуфляж увесь пропах,
Тобі бува нестерпно важко,
Й не за́вжди спокій бачиш в снах.
ШЛЯХИ, ТРИВОГИ Й МІРКУВАННЯ
У кожного власна доро́га,
У кожного власні шляхи́:
У ко́гось – доро́га до Бога,
А в ко́гось – збирати гріхи.
Рука підня́лась у ординця
Тисну́ти знову на курок,
Він захотів убить вкраїнця,
Пішов убивця на цей крок.
Пішов і навіть не здригнувся,
СМІХ І СЛЬОЗИ
Ми часто плачемо крізь сміх,
І сміємо́ся ми крізь сльо́зи,
Бо щось покликало на гріх,
А десь в душі́ вирують грози.
Жорстокістю світ оповитий,
Хоч зе́рна добра у ріллі,
Й гріхами людськими омитий,
Панує ще й зло на землі́.
Диявол усім заправляє,
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Не знаю я, де буде справжній рай,
Не знаю я, як пекло виглядає,
Але душа болить за рідний край,
Бо ворог рідну землю спопеляє.
Не знаю, як не плакать, не тужи́ть,
Невже в обійми хочеш брати,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?
Невже чекаєш часу-миті,
(На мелодію пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ»)
Душі моєї передзвін,
Який же загадковий він,
Я з ним живу усе життя,
Його лелію, мов дитя.
Коріння роду є з споконвікі́в,
Без нього роду ані дня не жити,
Душевний в ньому чуєм переспі́в,
Й Госпо́дь поможе долю простелити.
Коріння роду все переплело́сь,
"Чекаю сина із війни, -
Сказала, плачучи, матуся, -
Про нього за́вжди бачу сни,
Його я втратити боюся.
