Королева Гір Клавдія Дмитрів
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
Голодомор...страхіття, жах,
Голодна смерть, бажання жити...
Всі вікна у запалених свічках ,
І мій обов'язок теж свічку запалити.
Голодомор...і смерть же не одна,
Неначе айстри, квіти на камінні,
Мов хризантеми ніжні, наче сніг,
Такі красиві, але ж не осінні,
Мороз таке зробити тільки зміг.
Красиві, пишні, мов в саду́ на клумбі,
Чистим залиши́тись бульбашу́ не вийде,
Адже час розпла́ти дуже скоро при́йде.
Бацька не полізе в бункер на уралі,
Бо маріонетку зовсім там «нє ждалі».
У помийну яму бацька вліз по вуха,
Весна прийшла в календарі,
В житті – сніги, в житті – морози,
Бува підсніжник в цій порі,
Але тепер війни в нас грози.
Лягають герої, лягають щоднини,
Лягають у землю сирую вони,
Домівкою стали для них домовини,
Лягають у землю і до́ньки й сини.
Схилімо го́лови в молитві
За всіх убитих в час війни́
У нелюдські́й жорстокій битві,
У тих дія́ннях сатани.
Схилімо го́лови, вкраїнці,
Госпо́дь створив і світ й красу,
Щоб ми могли життю радіти,
Ще й дав нам Божую росу́,
Яка вмивала трави й квіти.
І сьогодні, і завтра щось буде не так,
Догодити усім ти не зможеш,
В немилість впадаєш тим людям відтак
І себе за це думкою гложеш.
До вподоби ніколи не буде усім
Червоне і чорне нам доля гаптує,
Вона нам готує своє́ вишиття,
І ниточку щастя пряде́ і дарує,
Та жодній із митей нема вороття.
Червоне і чорне наза́вжди єднає,
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
НАПЕВНО КОЖЕН ГРІШНИЙ НА ЗЕМЛІ
Напевно кожен грішний на землі,
Свої гріхи відмолює й збирає.
Гріхи бува великі і малі,
І ними душу кожен убиває.
