Тінь ...
Моє життя закреслила війна.
Як хмара чорна світло мрій закрила,
Собою мирне сонце затулила,
Мене солдатом назвала вона.
Окоп, гармата, канонада, бій.
Мені і цього разу пощастило,
Думи мої, думи,
Думи велетенські,
По одній у тлуми
Тулитесь блазенські.
Кожна з вас поважно
Горнеться до мене,
В сепарском Донецке 21 января 2015 года измученного пытками пленного украинского Воина Игоря Брановицкого застрелило Моторыло (россиянин Арсен Павлов с кличкой "Моторола") и на эту информацию "прилетел" первый стих и позже продолжился ...
Я не ушёл совсем ! Я буду с Вами !
За звонкий смех детей я пролил кровь.
Я бился из последних сил с врагами.
Дорожка алых капель на снегу
Дыхание Вселенной не прервала.
И не развёрзся Мир на берегу -
Где чья-то Жизнь Жизнь чью-то оборвала.
Но что-то как-то стало не хватать,
Кому-то где-то стало холоднее,
Звезда моя, ты светишь всем вокруг.
Хотя меня об этом не спросила.
Со мною рядом есть и враг и друг.
Я не хочу чтоб ты для всех светила.
Зачем врагам моим мой даришь свет ?
А я впотьмах иду своей дорогой.
Моя юність мені готувала щасливе життя.
Моя мрія палала над обрієм сяйвом яскравим.
Моя молодість йшла не спиняючись без вороття.
Моя старість тепер називає бовваном миршавим.
Там де йшлося не йшов, напростець скоротив собі шлях.
Это там Вы - болт крутой.
А вот здесь Вы - хуй простой,
Без прислуги, без челяди.
Нет звезды во лбу у дяди,
На залупе нет короны,
В жопу трахают законы,
Горить палає небокрай
Вогнем що душі непокоїть,
Те чи то пекло чи то рай
В них сум'яття тривожне коїть.
То сяє вічність вдалині,
Усім про себе сповіщає
Досвітні вогні де-не-де засвітились,
За ними обличчя суворі з’явились,
Рішучі та мужні, готові до бою,
Готові боротись, не жити з ганьбою.
Ганебна покора, ганебне мовчання,
Злочинні закони, нахабні знущання,
Этих глаз неземное сияние
Мне уснуть не даёт день и ночь.
Губы шепчут и шепчут признание,
В сердце страсть не могу превозмочь.
В волосах от истомы запутавшись
Нежно ласковый ветер играл
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.
До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей, —
Велич природи умову поставила,
Люди літатимуть тільки у снах,
Крил наше тіло навмисно позбавила,
Душі мандрують по різних світах.
Пташкою в клітці душа почувається,
Хоче летіти та змоги нема,
