Неоніла Гуменюк
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою й чистою.
Зробилась меншою також чаклунка-ніч
І на залитій сонечком галяві
Зустрілась я з прекрасним віч-на-віч.
Світло-зеленим ніжним первоцвітом,
Мов килимом устелена земля,
Рожевий ряст вітається зі світом
На білім кафтані
Розсипались густо так
По землі недбало
Горобини ягідки
Смачні соковиті.
Клюватимуть їх птахи,
У творчих пошуках - всі роки,
Стрімка бурхлива течія
Снаги й горіння.Та неспокій.
Хтось після себе залиша
Дітей, онуків, дім просторий,
Моя ж ліричная душа
А білий цвіт акації
Медами вже запах,
Добром, любов"ю й радістю
Наповнює серця.
Горить свіча каштанова,
Теплом нас зігріва.
Вже усі-усі листки.
І сумує так за літом
Ця вербичка край води.
Сльози ллє з дощем осіннім,
Тихо вітами хита
Й слухає як вечір пізній
Дивляться сині оченята.
Це винограду грона густо
Донизу почали звисати.
Стиглі, солодкі, соковиті,
Дала їм сил багряна осінь,
Покуштувати тебе просять,
Колись із тобою збирали суниці,
З трави визирали їх личка червоні,
Вони потрапляли у наші долоні.
Так пригощало суницями літо
І ми забували про все на світі.
Лечу до тебе, мов лелека,
Батьківська земле, отчий краю,
Як тільки вільну днину маю.
Воду долонями черпаю
Із джерела, що в лісі скраю,
Наснаги й сили набираюсь,
І сонечко всміхається весняно,
Через ліси й долини навпростець
Іде до нас дівчина гарно вбрана.
Її голівку прикраша вінок,
Зелена сукня розшита барвінком.
Весна-красуня вже від нас за крок,
Літечко нас ніжить,
Сипле із долонь своїх
Так приємну свіжість.
І ситечком золотим
Промінці впіймати
Хоче сонячні.А тих
З бабиним літом бавилось,
А нині уже мокро так,
Бо дощ розбарабанився.
По підвіконню стукає
Та листячку дубовому.
Давай і ми послухаєм
