Неоніла Гуменюк
Недосказано гарних слів.
А роки, що життя відміряло
Усе линуть нестримно в світ.
Скільки всього іще так хочеться
І зробити плануєш ти.
Та літа уже з ярмарку котяться,
Хоча ідуть до осені літа,
Та літечко ще у душі тріпоче
Й співає жайвором над нивою життя.
Яка так щедро віршами вродила
І на майбутнє задумів запас.
Лише б Всевишній дав здоров"я й сили,
Шукає затишку й тепла душа моя,
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості.А я
Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,
У сонячний день
Розцвіла півонія
Кольору вишень.
Дивиться замріяно
У небес блакить,
Пелюстками-віями
Великий пролісків букет,
Пісень пташиних теж немало,
Високий творчим крилам злет.
Я вдячна їй за те натхнення,
Яке джерельцем струменить,
У творчих пошуках щоденно
Вона тебе знаходить й в холодку,Хоча заб"єшся у куток далекий
Та дихать нічим, хоч стрибай в ріку.
У її хвилях можна освіжитись,
Від духоти сховатись хоч на мить.
Як без тепла нікому не прожити.
Так і від спеки все живе згорить.
Звідти добре видно йому поле й луг,
Підморгує зорям, їх до себе кличе,
Щоби розсипали золото навкруг.
А воно поволі легенько лягало б
І на воду в річці, на верби косу,
На густі високі шовковисті трави,
Дикі гуси й качки навесні гніздяться
Й куропатки малі водяться тут часто.
А густий верболіз - то житло пташине
І сережками вільх вітерець грайливий
Може бавитись так, казку їм шепоче,
Незабудка мала слухати теж хоче
Бурштинове й золотаве,
Лиш шовковиця зелена
Край городу біля клена.
Та й для неї час настане,
Коли листя іншим стане,
Бо пожовкне й потемніє,Може трохи й посіріє.
Тополина заметіль,
Пухом скрізь позасипала
Сіро-білим та легким.
На дерева й на травичку
І на квіти та кущі
Він лягати має звичку...
Щоб спокійно спати, бачить гарні сни.
Усміхнеться ранок і почне розмову,
Щоби прокидались всі швиденько ми.
День прийде привітний і йому ми вдячні
За цілунок сонця, лагідне тепло,
Полудень покличе нас усіх до саду
Споглядає збоку,
Як яскраві сестри-зірки
Водять хороводи.
Таємниче підморгують,
Кличуть за собою.
Серце ж моє жіночеє
