Неоніла Гуменюк
Тріпочуть золотавим листям,
Про щось шепочуться із вітром
Та нахиляють коси-віти
І ними візьмуться гойдати,
А хто їх буде заплітати?
Матінка-осінь тим берізкам
Душею вони завжди молоді,
Їм компліменти треба розсипати,
Неначе зорі в небі голубім.
І берегти й леліяти, мов квіти,
Коханням огортати їх серця.
На крилах щастя зможете летіти
За час, що живемо разом удвох,
Мене ніхто не розумів так більше,
А ти знаєш без слів потрібно що
Мені, чого я прагну й чого хочу -
Готовий з неба зіроньку дістать.
І зігріваєш душу мою творчу
Безсметник собі виріс,
Дививсь на жовті їхні личка
І пожалів їх щиро.
Бо як надворі приморозить,
Зів"януть тії пелюстки
Та проливати будуть сльози.
Нині має листопад.
Зустрічать холодну зиму
Він, здається ще не рад.
Хризантеми квітнуть білі,
Жовті також ще цвітуть.
А як прийдуть заметілі,
Мабуть запам"ятаю назавжди,
В долоні зорі падали юрбою,
Тоді щасливі були я і ти.
І забували ми про все на світі,
Лиш іскри радості палали у очах.
Вже не одне з тих пір минуло літо,
Срібним серпанком
Вкрила всі стежечки
Віхола зранку.
Інеєм. інеєм
Білим яскравим
Дерева обліплені.
Роси срібляться в траві навкруги,
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.
Між берегами тиха ріка,В твоїй долоні моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.
Соняхами жовтими
Літечко квітує,
На душі так сонячно,
Бо тебе люблю я.
Добрим теплим поглядом
Ти за мною стежиш,
І морозу не бояться,
Свіжі-свіжі аж до снігу
І бузкові, жовті, білі.
Зовсім крихітні й великі
Пелюсточками прикрили
Свої личенька гарненькі
Свято ніжності й любові.
Всі. напевне із цим згодні,
Будьте радісні й здорові.
Хто закоханий - сміливий,
А коли воно взаємне,
То насправді вже щасливий
Цвіте на вікні,
Всміхаються радо
Пелюстки її
Червоні-червоні
І ніжні такі
До сонця ясного
