Неоніла Гуменюк
Додому з перемогою прийшов.
А син його був ранений в "Афгані",
За що, скажіть пролив свою він кров?
Онук на сході України нині
Боронить землю від своїх "братів".
Із парубком Кленом
Міцно обнялися так
На траві зеленій.
Він шепоче про любов
Берізці тихенько,
Засоромилася знов,
Бабиним літечком зветься воно.
Знаходжу й у себе його на волоссі,
А було ж русявим не так вже й давно.
І бурштином обсипає черешню,
Багрянцем вкриває глодові кущі.
Багата вона і незміряно щедра
Серпневе сонце в нашому саду
І груші налились солодким соком
Та стиглі сливи просяться до рук.
Донизу звисли винограду грона,
Смачнющі білі й сині ягідки.
Плодів під абрикосом також повно,Ваги їх не витримують гілки.
Милує око квітковий розмай,
Та все ж красуня-осінь недалеко,
Її багату й щедру зустрічай.
Листочки на берізках пожовтіли,
Калинонька намисто одягла,
А бабиного літа павутина
Золоту обручку та сережки срібні
Вересень для Вільхи та й подарував.
Нині почмнається їхнєє весілля,
Бо музика-Вітер уже вальс заграв.
А дружечки-Верби танцювали босі,
Падали на плечі кучерики їм,
Вересень зібрати зміг врожай увесь,
Яблука залишив у моїх долонях,
Чемно попрощався і пішов кудись.
Жовтня, його брата багрянисті коні
Навперейми з вітром мчали що є сил,
З-під копит летіли золото-листочки
Промені останні сонце посила звідтіль,
Наближа природа-мати пору вечорову,
Вітер запах матіоли вже розносить скрізь.
На калині соловейко розсипає трелі,
Загубилася у травах стежечка вузька.
Ці весняні пречудові диво-акварелі
І стовбур широкий, розлоге гілля.
Та ягоди чорні родила вона,Але гіркуваті, хоч гарні здаля.
Птахи не хотіли клювати ягід,Не до вподоби і людям вони.
Але все ж прагнули всі їх нарвать,Варенички з ними - то смакота.
2018 р.
Шукає затишку й тепла душа моя.
Бо натерпілась за життя усеньке
Несправедливості й жорстокості. а я
Хотіла завжди спокою та миру,
Посидіти любила в самоті,
Думки всі викладала на папері,
В народі кажуть, що на зайця скік.
І сонце яскравіше світить в небі.
Крихким на річці теж зробився лід.
Хоч до весни-красни ще далеченько
Через замети й кучугури йти,
Та заспівало весело серденько,
Зацвітає слива,
Так приємно на душі
Бачити це диво.
На біленькі пелюстки
Бджілоньки сідають,
Буде, значить восени
