В'ячеслав Коновал
Горів бажанням працювати
у компанії з дитинства,
у команди винахідника,
дарувальникам дитячого безчинства.
Була вакансія колись,
Розбудить солодку трапезу,
гул тонкий з балкону,
зберу у ванну речі занесу,
покину тепле місце трону.
Відстріляли кулемети,
Підіймає з бойовими
дух солдатів командир,
головний з-поміж собі такими,
звичайний смертний й не упир.
Занедужав величавий,
Холодно дзвінок приймає
втомленого захисника обличчя,
на відповідь клієнт чекає,
секунди лічені сприймаються сторіччям.
На швидку руку готує клопотання
Зі стріхи барабанить крапля,
зібралась гостя у безодню,
гостра дівка, наче шабля,
зустрічає мандрівних із сотню.
Плеще алюміній,
Ходив на штурм боєць,
і бив він окупанта люто,
затятим був курець,
молитви його мами Богом не почуто.
Зник з очей мобілізований,
Виганяли мене у відпустку,
а я погодився, пішов,
свіжий сон і відпочинок,
на голівоньку знайшов.
Настрій кращий,
Зранку, поночі працюють
вельможі при портфелях,
виводять цифри гостроокі
у синьо-чорних акварелях
Пригадають привітати
Живе на світі один хлопець,
любов до світу він несе
і слово взяв, як зброєносець,
багнетом правди у лице.
Плазує Змій попід ногами,
Здійсни, Рудий, дзвінок
аби затихли драконівські гармати,
здійсни, Рудий, дзвінок,
щоб землю рідну не втрачати.
Здійсни, Рудий, дзвінок,
Кошмари в снах тепер як друзі,
і вогкість взимку наганяє сум,
із війська Неба тягнуть у окопи,
бо Ти не свій, не родич і не кум.
Життя людини стало, як непотріб,
Шепелявить запис платівки,
цифра архівує минуле життя,
ритм трубача дістає до гомілки
від вправності рук Луї Армстронга.
Акапельно вдихає у прилад
