N. T.
Я памʼятаю ті моменти,
Коли проймав пекельний біль,
Та не спаса медикаменти,
Я клала душу на престіл.
Ця жертва вічною здавалась
Під звук дощу я засинаю.
Під подих вітру я встаю.
У сні я чую шепіт моря,
А на яву у нім пливу.
Я босоніж біжу по полю,
З твоєї турботи сплету собі ковдру
Й накриюся я з головою.
Нехай мене гріє в погоду й негоду,
Щоб завжди була ти зі мною.
З твоїх поцілунків складу я намисто,
Це біль, це жах і сум і крах
Нас знову, знову розстріляли.
І серце й душу обірвали,
Та поселили між руїн.
А завтра знову той знайдеться,
Що скаже: "а за що ми бємся?"
