Розалія Блюм
Липнуть квіти палкого літа
Сохне постіль на балконі
Перехожий, пересічний - тихо
Слухає вірші на смартфоні
Крокі пишуть і жбурляють
Мені в обличчя жагу жити
Стрибок у часі - я не наважусь,
Колись так мріяла потрапити сюди :
Де вірші в сльози, а не в радість
А погляди знайомих вже чужі..
Стрибок у часі, за десять років
Уявити можна - не буде війни
Лягаєш спати вже під ранок,
Бо носиш в собі так багато,
Колись загублений світанок
Який не встигла занотувати
Лягаєш, крутишся, не можеш
А плеер з ночі вже стомився
Я, спостерігаючи за темним лісом, втім
У ньому можу розгледіти, дім,
Кохання і турботу,
Звір,який є сердцем нашого народу
Я, уособлюю думки жорстоких, :
Вічність буду убивати і радіти,
Навіть якщо у вірності, я не клялася
Немов по недбалості мені чесніше стати
Уже, любий, не вийде
Я така є
І від волі до випадку
Прокидаюсь від твоїх очей
Що стали мені за гобелен над ліжком
Шукаю на цій ковдрі місце
Куди б моя душа не лізла
Приємна до тіла зігріва
Твоя чорна кофтина
Намальована,наче лялька
Я стоятиму на пішоході,
Ховаючи в пальто зап'ястки,
як очі сумні в клопоти
Пройдуся забитою натовпом
Центральною вулицею міста
Привітайся, скажи знову, тому кого
Ти пам'ятатимеш завжди : привіт
Скажи від сердця, підтримай розмову
І у думках спогади збори
Забудь образи, і всю ненависть
Забудь про біль, який тобі він приніс
ніч заспокоїть
голос здригнеться
сам тут простоіть
а потім вернеться
що ж буде завтра?
його не хвилює
Ловити погляд, - божевілля,
Твоїх очей, моя мінлива слабкість
Тікати думкою, лякатись
А очі все ж тримати
Знати,
що від усього в світі не втічеш і не відлинеш
Коли опанує всесвітня темрява
І залишок годин прийдеться на книги
Я потону у безпросвітності вечорів
Де ліхтарик замінять свічкою
А вона капатиме мені на листочки
Білим і ніжним палким парафіном
Віриш не віриш, та все ж нанівець
Стільки часу витрачено і зусиль
На те, що колись писав олівець
Все одно розказав краще біль
Все одно запамятався краще біль
а не рима паскудна зі старого вірша