Орест Саказ
Та як зупинити це полум'я?
Коли руки мої вкрилися кров'ю.
Коли замість веселощів,
Діти мріють про смерть ворогів.
Невже ми мусимо віддати життя?
Лише щоб дихати вільним повітрям.
А нині все ж тепло,
Тільки ти ось холодний.
Ти не позбудешся смерті,
А цей стан, — він природній.
Твоє тіло, душа,
Завдяки мені зникають.
Надмірно чорнило проливши.
Повільно я витер усе рукавом.
Зіпсувавши рядки свого вірша.
У думки журливі поглинув.
Ось для кого, рядки ці пишу?
Мої почуття, мої хвилювання,
Насправді нікого й не зацікавлять .
Яка вже різниця?
Що на думці я маю.
Коли я далеко, коли я вмовляю.
Коли в моїм серці,
Мамо, я щойно вбив людину.
Зробив це так безжалісно.
Можливо вже не в перше.
Зробив це так байдуже,
Сприйняв це за належне.
Дурний та мрійливий.
Відчиняються двері,
І заходиш в них ти.
У твоїх очах немає, —
Ні тієї краси, ні того,
Оспіваного болю,
Я у дивному краю.
Не знайоме це місце.
Лишень учора був вдома,
А сьогодні як птиця —
Полетів у незнані,
