Вікторія Стужева
когда Боги говорят о жизни, -
ироничней становиться лик.
я служил, и я знаю, что вместе
нам не Зевс быть с тобой запретил.
когда люди глаголют о смерти,
Тогда, мне кажется,
Было за 14,
И у меня нет слов.
Взрослые бесят своим недоверием,
А это ведь всего лишь, -
Подростковая любовь.
Відчуття очікування чОгось -
З'їдає мене не на жарт.
Я весь час їм про щось молюся,
Але втома доходить Богам.
Я весь час чогось тут чекаю,
раніше ми слухали Лану Дель Рей,
а тепер виють сирени.
яким не було б, наше "завтра",
благаю, бережи свої сили.
заїбалася трохи любити,
але сердце жахливо палає.
чим я можу тебе зрозуміти,
коли мозок давно розплавило?
Ти знаєш, де мене знайти.
Тож, повертайся, скоріше, додому.
В очах твоїх, що мерехтить блакить -
Знімається вся моя втома.
Повертайся, скоріше,
Хочеться чаю і на Аляску.
І трішки солодкого меду.
Мені 18, а я й досі,
не знайшла собі логопеда.
Якщо писати тобі листи,
То треба їх буде палити.
Мій любий, бурштин,
Це лиш копія гри.
На згадку в моїм залишилася
Серці
достану тебя из шкафчика,
как запретную вещь.
но не сколько наркотик,
как ностальгию.
потому что отныне,
Проклятье омоют грехи и слёзы.
Ты незримый и бедный раб.
Любое слово твоё - окутано ложью,
На презренный деспота лад.
Глаза - стали частью стекляшек
я ніби спішу весь час,
щось долати,
тож кінчається в мене бензин.
мене не бажано постійно чіпати,
бо нерви більше не стримують сил.
