Майя Свириденко
Іде циган по дорозі
Дивиться – підкова,
Підняв, хоча вона і старенька
Хоча і не нова.
Зрадів знахідці і думкою
Уже багатіє.
- Не пойму тебе Кіндрате,
Ти якийсь дволикий,
А іще про тебе кажуть
Ти – брехун великий
Бо начальство в очі хвалиш,
Поза очі лаєш
- Дуже болить права нога
Ходжу, як каліка.
- Ця болячка притаманна
Похилому віку.
- Ні лікарю, я не згоден,
(Завдав вам мороки)
Промінчик сонечка ласкавий
Вже кличе в гостоньки весну.
Хмарки біленькі, як кораблики,
Що в морі синьому пливуть.
Дерева налились бруньками,
Вже ожива озимина,
Я кохаю Галю й Валю,
Тетяну й Агату.
Всіх кохаю, а дівчат
В селі багато.
Валя станом, як тополя,
Ваші роки… у вирій птиці
Їх підняли, їх не вернуть назад,
Хай би напитись з юності криниці,
Та не знайти ніяких тут порад.
Своє життя перелили у пісню,
Що живе серці вже не один рік.
- Чи клює?
- Клює, ще й добре,
А що було вчора
Десять щук я тут насмикав
Й коропів штук сорок.
- А чи знаєте хто такий я
Повернулася до дому
З поля бабця Віри
Й побачила у вікні
Здоровенну дірку
В оборот взяла онука
Воно дуже швидко:
Зайшов у хату дільничний
Сперся на одвірки:
- Чи не в тебе, бабо, «точка»
По збуту горілки?
Обвів поглядом кімнату,
На сніданок кум Іван
Прийшов до Миколи,
Бо побачив, що у кума
Кабанця кололи.
Стіл кума уже накрила,
Якось тато розгнівався
На синочка Женю:
- Це не ти узяв дві гривні
У мене з кишені?
- І чого це спозаранку
Напав на дитину?
- Ці пігулки, - каже лікар
Дідові Мусію
На воді треба вживати,
Тоді краще діють.
Похитав дід головою
- Сказати посмію
