Валентина Красновид
Для когось Лютий злісний та недобрий,
Комусь він неприязний та лихий.
Для мене ж, він рішучий та хоробрий,
Нестримний, безрозсудний та палкий!
Бо я в цей світ із Лютого прийшла,
Вже зійшлися на нара́ду всі дванадцять місяців,
І по черзі кожен скаже, щось про себе пару слів.
Кожний має свою вдачу, й кожен прийде у свій час,
Тож, ми всі повинні знати, що чекає на всіх нас!
СІЧЕНЬ
Перша зелень на городі лобода та кропива,
Вже й перушка проростає та листочки розкрива.
Витикається цибулька рівненьким рядочком,
Проклюнувся часничок зеленим росточком.
Хто згинув у бою кривавім,
Хто землю рідну боронив,
Той в пам’яті людської Слави,
Найвищі сходинки посів!
Цвинтар у виритих могилах,
Вже й віхола не свище,
І вітерець, крильми,
Розвіяв попелище,
Тривалої зими.
Весна приспіла вчасно,
У нічну пітьму поринув стоголосий літній день,
Вже ні галасу не чути, ні мелодій, ні пісень...
Розчинилась в сонній тиші беспросвітня літня Ніч,
Лише гу́кає, тривожно, одинокий нічний сич.
М’яко стелить літня Нічка теплу бархатну постіль,
(гумореска)
Вже пройшли осінні свята та Друга Пречиста,
На городі у Макара усе пусто й чисто.
Дослуха́вся він до батька, що і як робити,
Щоб було всього доволі та в достатку жити.
Цілу нічку дощик лив,
Добре землю промочив.
У дворі помив доріжку,
Налив воду в пусту діжку.
Оросив город і сад,
Й соковитий виноград.
Черный чай? Воды стаканчик?Нет! Все это лабуда!Крепкий кофе, плед, диванчик.С добрым утром, Господа!
Літо-сонце! Море світла! Теплий дощик, грози й грім,
Дні казкові й дивовижні. Літо-ти прекрасне всім!
Це Природи-вічне свято. Літо-це той стан душі,
Коли настрій на підйомі й легко пишуться вірші.
Від горя посивіла Україна,
І рветься серце у страшному сні.
Моя лебідко! Ти розправиш крила,
Не все ж тобі горіти у вогні!
Місяць Лютий. Двадцять восьме. Покидає нас Зима!
Для кого́сь вона жада́на, для кого́сь, немов тюрма.
Хто вбачає, що Зима їх заточила під арешт,
Той,три місяці нести́ме, наче в"язень тяжки́й хрест!
Ось такі є індивіди. Їм Зима - суцільне зло!
